Сергій Притула: “В рейтингу наркотиків оплески мають бути на першій сходинці”

Поделись с подружками :
Я добре пам’ятаю свої інститутські роки і вранішні збори під телевізіне шоу “Підйом”. З його ведучими якось просинатися в нещадні сім ранку було легше. Із всієї жартівливої трійки більш за все мені подобався Сергій Притула. Мужній, чорнявий і надзвичайно харизматичний. Але тривала ця історія недовго. Я отримала диплом і пішла працювати, а він залишив “Підйом”. Зараз мій ранок починається в ще більш безжалісний час через малу дитину, телевізор показує тільки мультфільми,  а мужній і чорнявий завжди поруч. Це чоловік, звичайно. Але хто сказав, що з гарним хлопцем з екрану не можна просто поговорити? 

Про зустріч домовилися в кафе біля цирку. Саме тут ми з подружками, яка іронія, відмічали дні народження в студентські роки. Повне занурення в контекст. Він втомлений, заклопотаний і трохи  з сивиною. Але все такий же харизматичний, енергійний і з блискавками в очах. Говорить охоче і з смаком. З найбільшим задоволенням розповідає про сина. Під час бесіди телефонує екс-дружина і цікавиться, чи взяв він змінне взуття для дитини. Схожий на ідеального чоловіка. Дізнаємось?
Про мрії дитинства

Мої батьки ніколи зі мною не сперічалися з приводу того, чим я хотів займатися. Тому я так само не вбачаю якоїсь потреби розказувати дитині, які її бажання є правильними, а які  – хибними. Зараз син хоче бути будівельником, через три роки захоче ще кимось бути. Я дуже добре пам’ятаю своє дитинство, мої бажання змінювалися щороку.

В першому класі я хотів бути ворошиловським стрілком. Вже у класі шостому мріяв стати дияконом, пізніше волів бути адвокатом, а пізніше – взагалі кур’єром.

Нормальні процеси відбуваються: розширюється світогляд, змінюються смаки, з’являються нові приклади для наслідування. Я думаю, що тут суттєву роль зіграла любов малого до конструкторів. З дитинства ми заохочували його до того за допомогою дрібних деталей розвивали моторику рук. Потім, коли побачили, що дитина гарно справується з тими конструкторами і моделями, котрі мають складати діти в два рази старші за нього, ми його віддали на гурток. Зараз малому сім і всі конструктори, що йому дарують – для дітей дванадцятирічного віку. 

Найчастіше він любить сідати, дивитися інструкцію, серйозно все скручувати. Окей, ніхто йому зараз не каже жодного кривого слова, що «може ти не будь будівельником, може ти будь архітектором».

Про виховання і схожість із сином

Дмитро так само як і я любить увагу. Дуже не люблю самотності, іноді я її потребую, але це вже коли мене все дістало, коли треба від усіх заховатися і зібратися з думками. Я бачу, як син поводиться в школі і в компанії, як йому важливо розсмішити дівчаток, своїх ровесниць. 

В нього є дуже багато впертості, яка дісталася йому від мами. Його дуже важко переламати чи переконати щось робити без аргументації.

Взагалі у вихованні дитини в жодному випадку не можна користуватися фразою «Бо я так сказав». Це  глухий кут еволюції стосунків.



Тому ми завжди з Дмитром сідаємо і розбираємо якісь моменти. Тут важливо, щоб дитина сама дійшла до того, що і де  вона зробила не так. Дуже важливо вивести розмову в площину  діалогу. 

В сина є любов до читання. Це мене дуже тішить, це те, що передалося ще від мого батька. Тато був великий книголюб, підсадив нас з братом на цю тему. Зараз, коли ми з малим десь летимо, він за дві з половиною години в літаку «знищує» книжку в 50-60 сторінок. Він має дуже хорошу пам’ять, артистичні нахили, але поки що не зовсім серйозно їх оцінює, на відміну від мене.

Про те, чи варто застосовувати реміня

Притримуюсь думки, що завжди треба говорити. Я великий прихильник дипломатії і не тільки в стосунках з дитиною, а й з дорослими. Дуже часто до останнього намагаюся з людиною порозумітися, пояснити чи спитати. А вже коли не доходить – б’юсь.

І з дитиною все дуже просто: якщо я бачу, що Дмитру Сергійовичу 68-й раз всі мої слова і прохання на одну і ту саму тему здаються зайвими... При чому, не тільки мої. Коли одне і теж саме кажуть мама, бабуся, вчителька – складається враження, що дитина не зовсім серйозно відноситься до того, що їй говорять. 

І я дійсно застосовував ремінця, який чітко фіксував у дитячій пам’яті те, що повторення подібних інсинуацій, моделей поведінки чи словесних оборотів буде мати як наслідок не надто приємні епізоди у нашому спілкуванні.

Чесно кажучи, останнім часом не пригадаю, щоб у нас це відбувалося. В минулому році ми перевели малого в іншу школу, і в нас взагалі зникло 95% якихось непорозумінь. Не завжди дуже крута школа є запорукою того, що виховний процес буде йти гладко. Під час навчання в попередній школі син спрямовував всю увагу на що завгодно, тільки не на думки про школу. І в другому класі ми робили домашнє завдання по 2,5-3 години, можна було чокнутися. Станом на сьогодні дитина плаче, якщо я його раніше зі школи хочу забрати. Зміни, які з ним відбулися в навчальному закладі, одразу спроектувалися на побут, на відносини вдома. Чистий спокій, дитина втішена, врівноважена, не нервує, допомагає. Плюс, у колишньої дружини в листопаді народилася друга дитина – дівчинка, і малий максимально активно долучений до догляду за нею. Мені надзвичайно зараз подобається, як він росте, розвивається.

Про ідентифікатори заможності і надмірну увагу

У кожного своє мірило достатку: гроші, авто, нерухомість. Я дожив до того,  що можу не дивитись в продуктовому магазині, скільки коштує той, чи інший продукт. Це вже добре, у нашій країні багато хто рахує кожну копійку. Я принаймні можу собі дозволити над цим не задумуватися.

Плюс, я маю можливість не економити на піклуванні про рідних – це теж дуже важливо. Важливо робити все, щоб твоя мама, яка все життя про тебе дбала, жила в умовах комфорту. Мої потреби насправді є достатньо приземленими. Єдине, чого я на цей час потребую – це пару раз на рік вирватись кудись, відіспатися, відпочити.



Якщо є фінансова можливість – за кордон, нема – хоча б в Карпати в одну місцину, де мало людей. Тому що відпочивати на морі в Україні мені напрочуд важко, перебування на пляжі через впізнаваність – не надто комфортна історія. Ти хочеш повалятися на пляжі, погратися з дитиною – люди тебе фоткають в плавках. Навіть за кордоном. В Єгипті були, підходить мужик і каже «Сєрьога, моя жінка хоче з тобою сфоткатись» - «Мужик, вибач, я в трусах». А я стою в купальних плавках. А він каже: «Та пох*й». Йому, наприклад, пох*й, мені не зовсім.

Це можна зрозуміти, але звикнути дуже тяжко. Я абсолютно чітко розумію людей, їхнє бажання. Інша справа, що вряди-годи бажання людей абсолютно не співпадають з твоїм бажанням.

Я не розумію нетверезих жінок, які хочуть з тобою фоткатись на виході з туалету ресторану.

Неважливо, проводиш ти час з друзями, дитиною, чи говориш за столом тост. Можуть підійти, перебити і звернутися з проханням, тому що людині треба прямо зараз, вона не може почекати. Це все напрягає не тільки тебе, а й людей, поруч з якими ти знаходишся. Але це зворотна сторона медалі моєї роботи. Якщо не можеш звикнути, потрібно щонайменше з розумінням до цього ставитися, хоч не буду брехати – іноді це важко.  

Про політику і політичні жарти

Політикам глибоко начхати, як про них жартує народ. Вони живуть в абсолютно іншому вимірі, на іншій орбіті. Середньостатистичний політик, депутат чи міністр з людьми практично не перетинається. Так принаймні було до останнього часу, зараз в парламенті є кілька десятків людей, які більш приземлені, не цураються зустрічатися зі своїми виборцями, їздити у метро, ходити по вулицях і вислуховувати критику на свою адресу, навіть якщо вони її не заслуговують. Про нас згадують тоді, коли потихесеньку вибори підходять.

Те, що люди жартують про політиків – абсолютно природний процес. Тих, кого люблять і поважають, не  висміюють. Ми в «Вар’яти шоу» не зловживаємо жартами на політичну тематику, вони  не довговічні. Їх актуальність за плином часу втрачається. Я більше прихильник побутового гумору.

Про українське телебачення

Український продакшн завжди був достатньо розвинутий, адже величезна кількість російського серіального продукту виготовлялася у наc, тому що так було дешевше. Просто привозилось три-чотири головних персонажі серіалу, тут набиралися другорядні герої і збиралася знімальна група.

Заборону на придбання російського телевізійного контенту я оцінюю доволі позитивно. Тому що це спровокувало пошук замінника в ефірі.

Відповідно, виникли запити до внутрішнього ринку, почалися пошуки нових форматів, нових програм, людей. Щось треба було знімати. І все було б ок, якщо б не маленьке але: девальвація гривні і зростання курсу долару. Це сильно підрізало крила всім ініціативам. Відверто, у нас бюджети телевізійних проектів завжди закладалися в умовних одницях. Коли ти закладаєш в один місяць на виробництво епізоду 30 тис. доларів по курсу 18, а через місяць цей курс дорівняє 25, починаються дикі оптимізації.

Зараз багато каналів “виїджають” на тих проектах, які вже існували, просто зараз знімають четвертий, шостий, восьмий сезон. Тобто вони не потребують створення додаткових декорацій, які в багатьох проектах влітають в копійку. Це не основна затратна частина в бюджеті, проте якщо проект уже себе проявив, набагато краще вкласти менше грошей в його наступний сезон, ніж з нуля починати велике масштабне шоу.

Про гумористичні шоу

Приємно спостерігати, що гумористичний ринок заворушився в останні півтора-два роки. Раніше в країні була тотальна монополія на продукти «95-го кварталу»,  вона в принципі залишилася, але з’явилося багато різних розгалужень проекту, наприклад – «Ліга сміху».

Після всіх подій між Україною і Росією вся українська КВНівська спільнота послала Олександра Васильовича Маслякова і його творче об’єднання «АМІК»  на три букви.

У Зеленського є достатньо коштів, зв’язків, людей і можливостей для того, щоб всі ці кількасот команд КВН, які є в Україні, зібрати в хороший телевізійний проект.

Зараз активно працюють такі проекти як “Мама хохотала”, “Дизель шоу”. Останні  регулярно роблять зйомки у Жовтневому палаці і показують їх по ТБ. У них почалася потужна гастрольна діяльність. Я коли катаюсь по Україні з «Вар’ятами», регулярно бачу афіші «Банди дизель».



Про Новий канал, ТБ-трансляції  і заробітки в шоу-бізнесі

Головний заробіток для гумористичних проектів – це не ефіри на телебаченні, а гастрольна діяльність як їхній наслідок. Можна зняти пачку програм, запустити їх на ТБ і отримати додатковий інтерес до твоїх концертів.

Щоправда, «Ва’ряти шоу» рухається в зворотному напрямку. Я про це не шкодую, це правильно. Ми досягли позначки у 100 концертів на рік не маючи ТБ-версії. Мені здається, що це дуже круто. Плюс, таким чином ми зацікавили ще більше канал, на якому збираємось з’явитись і я сподіваюсь, що він  дасть нам стільки коштів, скільки ми хочемо. Бо не треба нічого вигадувати з нуля, у нас є готовий гумористичний продукт.

“Вар’яти” можна було б випустити раніше на одному з українських каналів, але вони не погоджувалися “брати” шоу без мене. А я в свою чергу не міг піти, бо є обличчям іншого каналу. Тож, довелося чекати, поки на “Новому” визріє до нас інтерес.

В мене немає контракту з “Новим каналом”, в мене є власне слово. Я колись давно пообіцяв, що поки мене на цьому каналі не кинуть, я з нього не піду.

Мене з 2008 року ще не кинули. Тому мені тут приємно, комфортно, в мене є порозуміння з керівництвом. І я радий, що в якийсь прекрасний момент на хвилі зростання інтересу до українського, до вітчизняного, канал зацікавився у можливості співпраці з гумор-шоу «Ва’ряти». Ми буквально місяць тому вже зняли пілотну версію, зараз працюємо над формуванням сценаріїв і сподіваємось, що влітку приступимо до зйомок.



Про щільний графік, відпочинок і оплески

В принципі, концерти – це  постійний енергетичний файлообмін. Ти віддаєшся на сцені повністю, а тобі вертаюсь навіть більше. Іноді бувають такі концерти, коли ти  готовий ще один відпрацювати. Стільки в тебе сили, драйву. Буває, навпаки, почуваєшся  вичавленим. Місяцями кататися по Україні в бусі, спати в готелях, а не в своїй хаті на перині, звичайно, не дуже здоров’я додає. З іншого боку,  я вже звик. Подібні графіки і подібний режим мене повністю задовольняють. Так цікавіше, ніж сидіти на одному місці.

Я вже казав, що хотів бути кур’єром. І колись я спілкувався з Ігорем Куролєсовим – це був наш вокаліст «Камеді клаб Україна». Ми балакали з ним, я кажу: «А я хотів кур’єром стати». Він каже: «Серьоженька, у тебе все справдилось». Я йому: «Що ти маєш на увазі?», а він: «Дивись, ти виступаєш – людям смішно?», я кажу «Ну, да», — «Просто ти кур’єр сміху. Ти їздиш з міста в місто і привозиш людям сміх». І мене таке порівняння дуже тоді потішило. Мені подобається думати, що я – кур’єр сміху.
 
Я ніколи не пробував коксу, амфітаміни — я того дуже боюся, відверто кажучи. Але підозрюю, що в ієрархій наркотиків оплески мають бути на першій сходинці.

Людина, котра до них звикає, тяжко переживає їхню відсутність. Тому дуже багато артистів спивається. Коли ще вчора ти збирав стадіони, а сьогодні не можеш зібрати “квартірник”. А за теперішніх умов розкрутки артистів і їх нівелювання це може бути справою не років, а місяців. Завдяки «X-Факторам», «Україна має талант», «Голосам країни», «Фабрикам зірок», це відбувалося неодноразово. Люди, котрі могли давати по три концерти в день і об’їздити два рази всю країну в турі, через два місяці можуть залишитися ні з чим. Це дуже підламує неукріплену юнацьку психіку.

Про книжки і читання

Зараз читаю рідко і мене це дуже гнітить. Чесно кажучи, давно вже не був таким віддаленим від літератури, як останні роки два. Я ще три роки тому дуже голосно сміявся, коли прочитав, як сильно впав рівень читання в Україні: зараз активним читачем вважається людина, яка в рік читає п’ять книг і більше. А я зараз себе ловлю на думці, що в кращому випадку я за рік читаю книг десять. А раніше це був план на місяць-півтора.



Зараз по гастролях їздив, трошечки було часу, взявся читати інавгураційні промови  президентів США. Дуже цікаве чтиво. Цього року ще «Марусю» Шкляра прочитав. За останні півроку десь книжок п’ять.

Про фільм імені себе

Якщо б про мене зняли фільм, це було б щось з розряду Кустуриці. У моєму житті  було багато всього різного цікавого: чудове дитинство, абсолютно бурхлива юність, вирвані студентські роки, розкішні пару років після інституту – ото б екранізувати! Ото була б молодьожка, «Американський  пиріг» сховається.

Поделись с подружками :