Сенсація 60-х: сина наймолодшої матері Радянського Союзу нарешті знайдено

Поделись с подружками :
Журналист 
«Знайти сина», таким було останнє прохання Ніни Гаврилюк, саме тієї дівчинки, що в далекому 1964 –му, народила здорову дитину у віці 9 років. 

Цій історії вже більше півстоліття, але вперше стала відомою широкому загалу, лише в 2008 році. В Радянському Союзі, де не нібито не було сексу, цю історію-сенсацію 60-х намагались приховати

Але відомий гінеколог Галина Степанківська добре пам’ятала ці безпрецедентні пологи і розповідала про цей випадок на своїх лекціях. "Это страшно... по сути, ребенок рожал ребенка" – так пізніше згадуватиме вона.  В тому ж, 2008 році ЗМІ цю дівчинку-легенду знайшли старою і хворою в Тиврівському будинку-інтернаті на Вінниччині. Покійна Ніна Гаврилюк, все життя хотіла знайти сина, але їй так і не вдалося. Не допомогла  цьому навіть масмедіа. На весні 2016 ця історія знову почала з’являтись на інформаційних ресурсах. Але досі ніхто не знав, як склалась доля сина наймолодшої породіллі СРСР. Забігаючи наперед скажу, що нам вдалось це з’ясувати. Але для початку давайте дізнаємось, хто батько і як так вийшло, що дівчинка завагітніла в 8 і народила в 9 років.


Дома її навіть не шукали

Ніна була напівсиротою в  сім’ї, де, окрім неї, було ще 6 дітей. Її мама працювала дояркою. 

Ще у віці  3 років дівчинка перехворіла менінгітом, її інтенсивно лікували та посилено годували. Можливо, це згодом і призведе до раннього статевого дозрівання.  У свої 8 років Ніна виглядала на 13-14: «повненькі ручки, сформована фігура» - згадуватиме односельчанка.

Якось, Ніна з подругами випасала корів, а два хлопці років 16-ти, жартуючи, почали їх розганяти. Так склалась, що саме корова Гаврилюків злякалась і, разом з телям, побігла до лісу. Ніна ж побігла за коровою, бо повернутись до дому без неї не могла. Коли ж вона наздогнала і корову, і хлопців, – її зґвалтували, а потім, злякавшись відповідальності, і побоюючись того, що дівчинка повернеться і все розповість, –  прив’язали мотузкою до дуба і втекли. Корова теж пішла. Але теля залишилось з дівчинкою стояти біля дуба. Страшно собі уявити, як Ніна пережила цю ніч. Дома її навіть не шукали.  Не відомо, як довго вона там висила і чи знайшли б її взагалі, якби не це теля. Тварина вирішила залишитись з дівчинкою в лісі.

Тим часом, вранці, мама Ніни повернулась з роботи і коли доїла свою корову зрозуміла, що теляти немає, згодом помітила і відсутність доньки. Вона взяла коней, дітей і корову і побігла шукати. Корову пустили вперед, вона йшла і ревіла, аж поки теля не стало відповідати корові.  Усю цю ніч Ніна висіла, прив’язаною до дерева кричала, плакала і втрачала  свідомість. Теля ні на хвилинку не відходило: їло траву, підходило до дівчинки, лизало п’ятки.

Дівчинку відв’язали і вона повернулась до дому. Здавалось, на цьому історія мала б закінчитись. Але ні.

Згодом у Ніни заболів живіт, її мама подумала, що це апендицит і повезла дитину в лікарню, деякі лікарі були одностайні в тому, що це вагітність, деякі не вірили і стверджували, що це пухлина черевної порожнини.

Лише тоді, коли у дівчинки відійшли води, лікарі терміново викликали санавіацію із Києва. Серед лікарів була і доктор медичних наук, професор кафедри акушерства и гінекології  Національного медичного університету ім. А. А. Богомольца.


Ніна та її дитина стануть об’єктом дослідження та захисту дисертацій

Лікарі прилетіли коли дівчинка вже народила: без кесарева і розривів, абсолютно здорову дитину вагою 2.800. На протязі наступного року, Ніна та її дитина стануть об’єктом дослідження та захисту дисертацій. Дітей постійно возитимуть до Москви та Києва. Адже випадок є справді сенсаційним в медичний практиці, бо раніше, в таких випадках, діти не виживали. У Ніни ж було багато молока, вона годувала не тільки Сергійка, але й інших дітей, у мам яких були з цим проблеми. Дівчинка не усвідомлювала, що це її дитина, думала, що це іграшка. Вона продовжувала вважати, що дітей знаходять в кукурудзі чи капусті. Лікарі радили назвати дитину Юрієм, на честь Гагаріна, але дівчинка наполягла на своєму. Ім’я своїй дитині вона вже обрала – Сергійко, на честь молодшого брата. Ніну з дитиною перевезли до обласного центру, де в гості до них приходили студенти-медики. Вони пригощали Ніну цукерками, а вона - годувала ними свого Сергійка.  Одного разу, він навіть отруївся через це.  Тим часом, Сергійку вже виповнився майже рік.

Якось на годування Ніні принесли іншого хлопчика і сказали, що Сергійко захворів. Ніна плакала і просила повернути сина.

Ще через три дні їй перев’язали груди, щоб пропало молоко, відправили до дому і пообіцяли, що якщо та добре вчитиметься – дитину повернуть. Але в школі дівчинка вчитись вже не змогла, через півроку після виписки, наслідки менінгіту, яким вона хворіла в дитинстві,  знову дали про себе знати: головні болі, втрата свідомості. Ніна отримала 2-гу групу інвалідності.  У віці 23-х років стан здоров’я Ніни дещо покращився і рідні сподівались, що дівчина вийде заміж в створить сім’ю. Але не судилось. Після того що сталось, Ніна просто боялась чоловіків. Тому вона так і залишилась жити в батьківський хаті.

Пошуки сина

Починаючи з 30 років, в день народження сина, Ніна роздавала цукерки і печиво дітям на вулиці. Згодом, коли батьківська хата стала не придатною для життя, Ніна попросила голову сільради відправити її в будинок престарілих, де і померла, так і не побачивши свого сина. Ще за молодості, коли черговий раз лежала в лікарні, Ніна попросила когось з сусідів по палаті написати запит. Згодом, отримала відповідь, що дитина жива-здорова, має нових батьків і нове прізвище, жодної іншої інформації їй не надали, посилаючись на таємницю усиновлення. Парадоксально, але саме в цей час Сергій теж шукав свою біологічну матір. Щоправда, його пошуки закінчились в інтернаті, де йому відмовили в доступі до інформації.

Тож, як виконати останнє прохання Ніни: знайти Сергія Гаврилюка?

Чи може вже давно не Сергія і вже точно не Гаврилюка. Навесні цього року йому мало б виповнитись 52 роки і це давало надію знайти його живим. Але як? «Таємниця усиновлення» – саме таке формулювання в листі загнало в глухий кут усі намагання Ніни знайти сина. Саме воно, не дало змоги зустрітись двом рідним людям. Саме воно, дає право всиновлювачам змінювати  маркери ідентифікації  особи: ПІБ та  дату народження. В цьому рівнянні аж занадто багато «невідомих», аби його розв’язати. Тож доведеться зробити кілька припущень. 

Дитину у Ніни забрали у віці одного року. Невідомо, коли саме Сергійку знайшли нових батьків. Але, навіть діти, які ще не вміють  розмовляти вже реагують на своє ім’я. Тож, було б не розумно його змінювати.
Щодо дати народження, теоретично і в розумних межах: -/+ 3 місяці, її могли змінити. Але поки нам відома дата, яку назвала Ніна. Вона є точною. Будемо сподіватись, що «рукописи не горять».

З’ясувалось, що у Теплицькому районі того весняного дня 1964 року народилось всього 5 дітей: Анатолій, Михайло, Сергій, Тетяна і Людмила. Не всі, на відмінну від Сергія, народились саме в пологовому. Ще кілька кроків  дослідження і на руках було повне ім’я і адреса прописки Сергія у Вінниці. Звісно прізвище і по батькові йому змінили, навіть на 30 днів наперед перенесли дату народження, (щоправда дату лише у паперовій версії)  але таки ім’я залишили.

Нажаль, за знайдено адресою не було стаціонарного телефону. Тож, довелося телефонувати сусідам. Почувши цю історію, сусідка підтвердила, що знає Сергія і те, що він був усиновленим.

- А як можу з ним поспілкуватись?
- Нажаль, ні. Він помер багато років тому.

Надії на те, що Сергій коли-небудь побачить свою маму вже не було. Була надія, що він відвідає хоча б ії могилу. Тепер і це стало не можливим.

Зрештою, сусідка Сергія таки перервала паузу в розмові:  «Можу дати Вам номер телефона, його рідних, вони живуть у сусідньому під’їзді».

Телефонувати вже більше нікуди і нікому не хотілось… Та наступного дня, я таки зателефонувала за вказаним номером. Це був син Сергія – Володимир. Він і розповів історію батька.

Сергій з самого дитинства знав, що він був всиновили. Можливо, його названим батькам не вдалось це приховати, можливо, вони й не ставили собі це за мету. Як це часто буває, у нових батьків  згодом народились свої діти. Хоча раніше вони вважали, що є бездітними. Сергій не любив розповідати про своє дитинство. Як усі він  пішов в армію, ще з дому названих батьків, служив за кордоном, був військовим музикантом. Згодом одружився і створив власну сім’ю, в нього народилось 2-е синів: Володимир в 1989 та Олег в 1992 році.

Злочин дав життя, злочин – забрав                                 

Майже все життя Сергій працював на заводі та одного дня, у рідному місті, коли він їхав на велосипеді за маршруткою, та різко загальмувала, як наслідок – ДТП. Сергія забрали в лікарню, а після лікування виписали. Пройшло кілька місяців після інциденту, було 7-е липня 1999 року. Сергій переходив дорогу на тому самому перехресті, де сталась ця ДТП  і просто впав. В офіційній виписці з моргу причину смерті не встановили. Але існує, й альтернативна версія, люди, що знали сім’ю та ситуацію в ній, говорять про те, що Сергія побили «друзі» його дружини. У виписці з моргу й справді причина не встановлена. Але невідомо, хто про спонсорував це «не встановлення», а відповідно – й відсутність кримінального провадження.

В будь якому випадку, це - передчасна смерть. Ось так трагічно і несправедливо обірвалося життя сина наймолодшої породіллі Радянського Союзу.


Виходить, що злочин – дав йому життя, злочин – забрав. В обох випадках винуватці не були покарані. Ґвалтівнику зараз має бути близько 66-68 років і живе він, напевне в досі в Теплицькому районі. Вбивця теж, напевно, пережив свою жертву і досі живе в Вінниці.

Що відомо про всиновлювачив і чому Сергій втрачав матір двічі? 

Ця історія була б неповною без їх свідчень. Сергій помер коли його сини були ще дітьми, тому вони мало що знають про батька. Нажаль, після смерті Сергія, вони більше не спілкувались… Тож, починати їх пошуки довелось фактично з нуля. На щастя, вони не були марними. 

Михайло Дмитрович народився у вересні 1934 року, наступного після Голодомору. 

Кажуть, що людина має побудувати будинок, виростити сина та посадити дерево. Чоловік все життя працював будівельником. Понад 150 будинків у Вінниці – робота його бригади. Щодо синів, до в нього їх два: одного всиновив, іншого – народив. Переконана, що і сад в нього теж є. 

Михайло з дружиною тривалий час не могли мати дітей, тож прийняли рішення про всиновлення. Для всиновлення потрібно було з’ясувати певні формальності. Зокрема, отримати офіційні відмови. В інтернаті запевнили, що це «безпроблемна дитина» мати не буде її шукати, бо вона… В це складно повірити, але радянські люди вміли охороняти таємниці, навіть якщо для цього потрібно було брехати. Вони повідомили Михайлові з дружиною, що Сергія і справді народила малолітня, але вона зійшла з розуму коли в неї забрали дитину. Розповідали, що дівчина замість дитини брала речі і носила їх на руках, називаючи Сергійком… Згідно їх слів, дівчину забрали в психіатричну лікарню, де вона і померла.  Ніну тепер зробили не лише неповнолітньою і недієздатною, а ще й –мертвою. Тож, Михайлові Дмитровичу залишалось лише знайти батька. Оскільки, батька в Ніни не було, то у свідоцтві про народження батьком вписали діда. Чоловік поїхав в рідне село дівчинки і там дізнався справжню історію про зґвалтування. Ніни і справді тоді не було в селі, вона лікувалась, де саме - не відомо. Дід дівчинки без проблем підписав усі необхідні папери, відмову мотивував тим, що сам є багатодітним і не може утримувати хлопчика. Там Михайло Дмитрович дізнався і про біологічно батька Сергія, хлопцеві насправді було лише 14 (не 16 років, як думала Ніна) і він уникнув покарання, можливо через вік.

Чоловік з дружиною забрали свого Сергійка з інтернату. Йому тоді було 2 роки. Але сімейне щастя тривало не довго. Через рік дружина Михайла і нова мама хлопчика померла від раку.

Так Сергій втратив свою маму вдруге. Згодом, в Сергія з’явилась нова мама Зоя – теперішня дружина Михайла Дмитровича. Хлопчика записали в музичну школу. Родина отримала квартиру у Вінниці і них народився власний син – Дмитро. Хлопці товаришували. Згодом родина переїхала до села, залишивши квартиру у місті Сергію та його новій родини. Після смерті Сергія діти більше не бачили свого діда, бабу та дядька. 

Розповідаючи, цю історію Михайло Дмитрович, його дружина та їх син Дмитро цікавились Володимиром на Олегом, дізнавшись про те, що онуки таки бажають відновити спілкування були приємно зворушені цією інформацією.

В старій батьківський хаті, чи згодом - в кімнаті Тиврівського будинку-інтернату геріатричного профілю Ніна, ймовірно, думала, що її життя пусте та беззмістовне. Але це не так.  Насправді Ніна є мамою, бабусею 2-х онуків та прабабусею 3 чудових правнуків. Шкода, лише що за життя вона про це так і не дізналась.

Р.S. На кладовищі у Тиврові де, з лівого боку, поховані колишні мешканці інтернату на одну доглянуту могилу стало більше. Онуки приїхали на могилу Ніни Гаврилюк.
Також вони почали спілкуватись з родиною Михайла Дмитровича, яких не бачили з 1999-ого року.

Коментар психолога 

kholodenko-fullw.jpg

Наталія Холоденко

Психолог , кандидат філософських наук, тренер особистісного зростання

Начнем с того, что изнасилование пережитое девочкой было политравматичным. То есть, она пережила несколько травм за короткий промежуток времени:

1. Травма предательства - когда ребенок побежал за коровами в лес, она проявила ответсвенность и взрослость. За это она получила групповое изнасилование.

2. Ее предали подруги и семья. Так как девочки, которые шли с ней с пастбища не побежали в село и не подняли всех для спасения ребенка. Если бы хоть кто-то поддержал ее после изнасилования - это уже гарантированно снизило бы травму ребенка и она почувствовала, что не все взрослые плохие и не всем на нее наплевать.

3. Отношение матери и других детей семьи - не заметить, что одного ребенка в семье нет ни одному из 6 детей в течении суток - это странно. То есть, это говорит о том, что дружбы в семье с кем-то из детей не было у Нины, так как хоть кто-то один даже 4-х летний ребенок должен был поинтерисоваться ее отсутсвием.

4. Также Нина получила травму - пережив после изнасилования ночь в лесу. Любой ребенок боиться темноты, тем более в 9 лет, и не понимая найдут ее вообще или нет. По сути, такая травма относится к разряду острого горя. Это как похоронить очень близкого человека или попыткой покончить с собой.  Когда и боль, и шок, и одиночесвто и полное непонимание.

5. Невнимательность матери - это тоже как предательство. Поскольку любая мать, после такого случая повела бы ребенка в больницу - выяснить физическое состояние после изнасилования девочки. В данном случае, этого никто не сделал,ьпоэтому беременность осталась незамеченой.

6. Роды - это огромный стрес для любого организма взрослой женщины, тем более маленького ребенка.

7. Разрыв с сыном. Эту боль она скорее всего стала ощущать со временем и она становилась все сильнее. У девочек из многодетных семей рано формируется материнский инстинкт. Она точно могла любить своего сына как младших братьев, могла заботиться о нем, мама могла выдать этог мальчика за своега и забрать в семью.

Как этот ребенок - жертва педофилов, не покончил собой? Она не стала алкоголиком, преступником, вором. Она не стала мстить обществу и близким за такую несправедливость и боль, потому что она наказала саму себя. Дети всегда берут вину на себя за те преступления, которые взрослые совершают с ними. Подобную травму пережила известная телеведущая Опра Уинфри - она также в 13 лет родила девочку от насильника, но ее ребенок умер. Опра больше никогда не имела детей, хотя она могла стать матерью, но ее личная жизнь ограничилась многолетним романом с одним мужчиной. Но у Опры были и психологи и другие методы пережить эту травму.

К сожалению, с Ниной вряд ли кто-то говорил по душам, помог ей найти понимание этой боли и поэтому вся ее жизнь превратилась в ожидание возвращения сына, перед которым она наверняка испытывает чувство вины всю жизнь.

Поделись с подружками :