Любов Стасів: «Гроші на медицину є. Треба лише навчитися не зловживати»

Поделись с подружками :
Україні, можливо, варто скоротити місцеві департаменти охорони здоров’я, змусити вузи відповідати за якість підготовлених кадрів і навчити пересічного українця шанобливо ставитися до себе, свого тіла, свого фізичного і морального здоров´я
Медична реформа в Україні, започаткована два роки тому, викликала чимало зауважень як у експертів, так і в громадян-пацієнтів. Перші іноді підозрюють, що під її виглядом була запущена система скорочення витрат на сферу охорони здоров’я, другі скаржаться на численні незручності нових порядків. Втім, новий міністр охорони здоров’я Олег Мусій вже заявив, що зупиняти розкритиковані зміни не будуть. Про те, чи потрібні вони Україні і чи можна ще виправити ситуацію, «Коментарі» розпитали громадського діяча, мати-героїню, а в минулому – народного депутата 5-го скликання, секретаря комітету з питань охорони здоров’я Верховної Ради Ураіни Любов Стасів.

Пані Любове, реформу медичної галузі в Україні часто критикують. Як би ви оцінили саму ідею і те, що вже зроблено в межах реформи?
Без сумніву, потреба медичноі реформи в Україні назріла давно. Реформа, яка вже діє, без сумніву, не є досконалою. Тому зараз нам варто проаналізувати те, що вже зроблено. Зупиняти її не можна в жодному разі. Колективи вже розділені, реформа рушила, але продовжувати її треба вкрай обережно.

Що ви маєте на увазі?
Наприклад, треба зрозуміти, чи варто нам так масово запроваджувати сімейну медицину. Чи готові ці фахівці обслуговувати населення, що робити з вузькими фахівцями? Скажімо, якщо грошові потоки будуть зосереджені на сімейному лікареві, то наскільки він буде зацікавлений в тому, щоби відправляти людину до профільного фахівця? Чи не намагатиметься зробити все власноруч?

Сімейна  медицина – це дуже добре. Сімейний лікар знає генетику родини, знає, чим хворіли дідусі та бабусі, і, відштовхуючись від цього, має певне розуміння, чим можуть хворіти діти. Але нам ще до такої досконалості далеко. Чи ми маємо право обирати собі лікаря? Ні. Чи має гідну винагороду той лікар, який є улюбленцем більшості пацієнтів? Ні.

Сімейну практику лікар має обирати за покликанням, а не за розподілом. Держава ж повинна створити усі умови для тих, хто дійсно хоче займатися сімейною медициною. Наприклад: дати на пільгових умовах в оренду відповідні приміщення, в лізинг – обладнання тощо.

У нас, насправді ж, сімейних лікарів як таких ще немає. Потрібна тривала і якісна перекваліфікація.

Ну і, звісно, – повна відсутність корупційних схем, так званих «відкатів» у співпраці із фарм-компаніями.

За рахунок того, що держава дурила людей, люди – державу, всі добре навчилися хитрувати. Ніяка медична реформа нічого не вирішить, якщо усі громадяни України не захочуть жити по совісті.

Упередити це можна, по-перше, кримінальною відповідальністю. Втім, і тут ми можемо сказати: «А судді хто?». Тобто ми маємо бути переконані, що перевіряючий орган буде на 100% непідкупним, незалежним і що він насправді прийде, перевірить і скаже: ці ліки дали даремно, бо вони дорогі і неефективні.

Багато хто покладає надію на страхову медицину. Чи не переоцінюють її вагу в українських умовах?
Без страхової медицини точно нічого не буде. А її непросто впровадити. Кілька відповідних законопроектів вже зареєстровано у Верховній Раді. Зараз ми маємо дві лінії: державну і приватну медицину. Їх, по-перше, треба розділити. Тому що сьогодні в державних установах приватні лікарі займаються приватною практикою, при цьому користуються державними лабораторіями для аналізів і таке інше. Це треба відділити, люди мусять мати право вибору.

Проте, якщо людина сплачує медичну страховку, вона повинна мати можливість безоплатно, – щоб не стояло питання придбання ліків чи ще чогось, – цим скористатись.

Ще один бік реформи – оптимізація лікарень в сільських місцевостях, скорочення невеликих фельдшерських пунктів. На вашу думку, наскільки це виправдано в Україні?
В Україні, думаю, це ще невиправдано. І з урахуванням наших доріг, кількості «швидких допомог», проблема не вирішується. А мати в селі бодай якусь амбулаторію чи невеличкий фельдшерсько-акушерський пункт, гадаю, треба.

Що, на вашу думку, слід зараз зробити державі, аби виправити ситуацію? Особливо з оглядом на те, що реформу, як ви казали, зупиняти не можна…
Вочевидь, треба провести парламентські слухання, запросити фахівців, провести детальний аналіз.

Щоразу, із кожною зміною влади у нас починалося « полювання на відьм», масові скорочення, набір нових людей. І, як ви розумієте, не завжди за професійною ознакою. Цьому треба покласти край!

До речі, як на мене, лікарям і вчителям взагалі треба заборонити бути партійними. Бо кожного разу, як змінюється влада, починається заміна головних лікарів.
Подейкують, що головні лікарі пологових будинків здавали головному акушер-гінекологу міста Києва серйозні суми грошей. Хто з головних лікарів не робив цього, той переставав бути потрібним на посаді.

Люди скаржаться, що лікарі – хабарники, а вони насправді – заручники давньої прогнилої корупційної системи.

Дуже важливий момент – фінансування галузі. Скажімо, прораховують фахівці, який бюджет має бути на охорону здоров’я. Вони, напевне, розуміються, що якщо річний бюджет медзакладу, наприклад, має становити мільйон, то це аж ніяк не може бути 900 тисяч, бо стільки-то треба на обладнання, на ліки, на зарплати. І мінус 100 тисяч – означає мінус якесь обладнання, ліжка, невирішеність побутових проблем лікарні… А отже – недоліковані люди.

Постійне щорічне недофінансування галузі приводить до регулярного перекидання грошей з однієї статті на іншу, і, по-перше, ми вже не можемо досягти прозорості їхнього використання та відстежити зловживання під час перерозподілу коштів, а по-друге, – завжди цикл незавершений. Дуже зручно для розкрадачів. Завжди можна виправдати нестачу коштів на ті чи інші потреби недофінансуванням.

Крім того, я думаю, варто скоротити департаменти охорони здоров’я. Можливо, залишити їм лише збір звітності та здійснення аналітики – статистика мусить бути.

Навіщо їх скорочувати?
Бо, по-перше, сьогодні ми говоримо про необхідність економії. По-друге, лікарі скаржаться на купу непотрібних звітів, і кожен чиновник, як у нас прийнято, – дуже важливий. Тому варто лишити кілька відділів – треба думати, які саме – а всі ці великі міністерства, департаменти охорони здоров’я – прибрати. І з точки зору економії, і з точки зору доцільності для потреб розвитку галузі.

Що ж має стати найважливішим в реформуванні медичної галузі?
Як на мене, реформування  треба було взагалі починати з освіти і підготовки кадрів. По-перше, скоротити кількість медичних вузів. У нас у кожній області є медичний вуз, але не думаю, що це потрібно. Звернімо увагу на молодь. В лікарні приходять інтерни, які не вміють нічого, не можуть прооперувати. Тут має бути якась відповідальність, не можна випускати таких фахівців. Практикуючі лікарі кажуть, що інтерн має приходити такий, який вже щось вміє. Якщо він акушер-гінеколог, то має вміти робити кесарів розтин. Якщо не вміє – значить, не пройшов інтернатури. Крім того, треба стимулювати лікарів до постійного навчання.

Як, на вашу думку, можна зробити більш людяною саму систему? Бо вона у нас багато в чому лишається радянською, де люди, пацієнти – лише галочки у звітності.
Щоб система була більш людяною, треба, щоби самі люди були більш людяними. Це моральний чинник, але він має бути основою всіх основ. Другий момент – лікар давав клятву Гіпократа, і відповідальне ставлення до професії має бути враховано при реформуванні галузі. Має бути жорстка система переатестації, і до неї треба включити цей пункт – можливо, враховувати якісь відгуки чи ще якийсь механізм громадського контролю.

Дехто вважає, що маємо таку медицину, яку нам дозволяє розвиток економіки і статки суспільства…
Ми в Україні часто кажемо, що в першу чергу треба піднімати економіку. А як на мене, найперше треба підняти охорону здоров’я.

Автор: comments.ua
Бо здорова нація – це, насамперед, здорові діти, а зі здорової, освіченої, вихованої людини буде здоровий інженер і науковець, працівник у будь-якій сфері. Тому на першому місці має бути охорона здоров’я, на другому – освіта, на третьому – культура, на четвертому – економіка, і так далі. При цьому слід розуміти, що охорона здоров’я – це не тільки підготовка кадрів, це і робота з населенням, врешті-решт. Наприклад, щодо гігієни – згадаймо, як в радянських школах колись були і медсестри, і дівчата-чергові, які перевіряли руки й нігті. Нібито й дрібниці, але це є культура догляду за собою. Якщо в родині цього немає, то це має прищеплюватися державою – у дитячому садочку, в школі. У нас немає чужих дітей, всі вони потім виходять у соціум. Профілактика здоров’я, профілактика народжуваності… цілі інститути мають працювати в цьому напрямку! Можливо, щось на громадських засадах – не треба роздувати кадри. Треба, щоб суспільство навчило людину любити себе, своє тіло, здоров’я.

Так, але ж кошти на все це, а зокрема на розвиток медичної галузі, треба десь брати, а як тут без економіки? Державна скарбниця спустошена, економіка ледве дихає. Зрозуміло, що за таких обставин держава нині не має і найближчим часом не матиме достатньо грошей, аби профінансувати модернізацію вітчизняної медицини…
Кошти – додаткові, поза бюджетним фінансуванням – знайти можна. Наприклад, попросити в суспільства, у соціально відповідального бізнеса, заможних та небайдужих спонсорів. Та й з тими державними коштами, що виділяються, якщо їх не красти та з розумом розпоряджатися, багато чого корисного зробити можна.

Якщо можна, про це – більш докладно і з конкретними прикладами, а то надто оптимістично виглядає.
Можна й докладніше. Мої дві внучки народилися у Київському міському пологовому будинку №2. З різницею у 2 роки – у 2010 і 2012 роках. Я бачила реальну відмінність між тим, що було і що стало протягом цього періоду, як змінився зовні пологовий будинок за два роки. Розцвів. Нові красиві палати для породіль, в яких передбачена присутність рідних, сучасне обладнання...

До речі, я тоді очолила наглядову раду цього медичного закладу. В наглядову раду увійшли самодостатні жінки, які долучилися до пошуків джерел позабюджетного фінансування. Водночас контролювали витрачання цих грошей. Але на це була добра воля керівництва пологового будинку, або краще навіть сказати, що це відбулося за ініціативою головного лікаря Ніни Хорошаєвоі.

Між іншим, це був хороший приклад і для інших пологових будинків. Зрештою, присутність наглядової ради виключає корупційну складову. Бо з`являється Такий собі своєрідний громадський контроль і за витрачанням коштів з так званих спецрахунків лікарні, на які зараховуються «благодійні внески» породіль. Головний лікар відкрила для нас бухгалтерські документи. Наполягала: мовляв, рахуйте кожну копійку, – не хочу, щоб колись у когось бодай дрібний сумнів з’явився щодо того, на що ці кошти йдуть…

Нам, до речі, багато чого вдалося зробити.

Скажімо, лише протягом 2012 року нам вдалося налагодити стосунки з благодійниками – компаніями, фондами, небайдужими приватними особами – і за рахунок внесених ними та наших особистих коштів зібрати майже 4 млн гривень, за рахунок яких було придбано для пологового будинку сучасне обладнання від відомих світових виробників, повністю реконструйовано й доведено до новітнього рівня 6 пологових залів, переоснащено приміщення дитячої реанімації… Отже, як бачите, при бажанні і певних зусиллях кошти на реальний розвиток медичної інфраструктури знайти таки можна. А якщо цими грошима ще й по-господарськи, ощадливо розпорядитися, то багато чого можна зробити.


Ви кажете у минулому часі про цю ініціативу. Вона не мала продовження? Чому?
Бо ось уже майже рік, як Хорошаєву, яка модернізувала лікувальний заклад, вивівши його на абсолютно інший якісний рівень, брутально оббрехали і звільнили (нібито за прогул, в той час, коли вона перебувала на лікарняному). А до того – довго цькували, замучили перевіряли, хоча нічого й не знайшли. От і вирішили зробити її прогульницею. Ну не смішно?

Бачите, як виходить. Одні працюють, дбають про покращення, залучають інвесторів, а інші прагнуть прийти на все готове, чи поховати гарну ініціативу. І їм чомусь це вдається. Якось не по-людськи.

Автор: comments.ua
Цікаво, а чому ж насправді звільнили головного лікаря? Комусь не вгодила?
У середовищі столичних медиків говорили, що ініціатором звільнення був головний акушер-гінеколог Києва Михайло Макаренко, який водночас є й керівником 5-го пологового будинку. На базі цього медзакладу створено Всеукраїнський перинатальний центр. Той самий, на який держава виділила 50 млн. гривень в той час, коли інші пологові будинки столиці отримували 1 млн 200 тис. – 1 млн 700 тис гривень на рік.

Відмінність у обсягах фінансування вражаюча, чи не так?
При цьому 2-й пологовий з незрівнянно меншим бюджетним фінансуванням ставав реальним конкурентом 5-му. Це, вочевидь, не входило в плани пана Макаренка – між іншим, депутата обласної ради від Партії регіонів. Та й, не виключаю, наша активність із закупівлями на ринку медичного обладнання викликала занепокоєння у тих, хто мав зиск від добре відлагодженої системи закупівель за бюджетні кошти.

Ось дивіться, узялися ми якось шукати спеціальні ліжка-трансформери для породіль. Як і кожен ощадливий покупець, намагалися за певну суму придбати більше. Знайшли фірму, яка спочатку була згодна продати нам потрібні ліжка за мінімальною ціною – 92 тис. гривень за одне. А потім керівник компанії раптом передумав. Вибачався і казав, що не зможе відпустити товар за таку ціну, адже інший столичний пологовий будинок купує такі ж самі ліжка за 160 тис. гривень! Мовляв, «не можна ринок ламати»! Що тут додаси?

Втім, це окрема тема, і якщо сьогодні оголошена люстрація, то я впевнена, що усі зловживання у сфері закупівель за бюджетні кошти у місті Києві будуть достеменно розслідувані. А чиновники, причетні до зловживань та незаконних звільнень, притягнуті до відповідальності. Бо за кожною із цих позицій стоїть людина. 

Можливо, нове керівництво Міністерства охорони здоров’я щось змінить? Хіба це не Олега Мусія завдання – перезавантаження системи у цій галузі?
Звісно, нинішній очільник міністерства – порядна й поважана у медичних колах людина, знаний фахівець. До того ж, що важливо для суспільства, він пройшов перевірку Майданом. Але ж відомо – почет робить короля, чи не так? Створена роками система, зцементована особистими зв’язками та спільними інтересами, зокрема й корупційними, має здатність до мімікрії та пристосування до «нових мітл» із збереженням себе за будь-яких часів. Тому нова й прогресивна людина, якщо вона навіть має намір щось докорінно змінити на краще, мусить мати не тільки згадані вище якості, а й волю до боротьби і вміння розпізнавати та позбуватися «інформаційних фільтрів», якими неодмінно намагатимуться оточити нового керівника представники чиновницької «старої гвардії». В принципі, в цьому і полягає одна з потреб люстрації як процесу очищення органів державного управління від кадрів, які добре почувалися за умов тотального враження системи корупцією та іншими зловживаннями, і тепер робитимуть усе можливе, аби нічого не змінилося.

Але з люстрацією у нас в Україні щось не дуже складається. Не в традиціях, чи що?
Все залежить від волі та наполегливості керівника, його здатності вірно визначати пріоритети. До речі, частково це ж завдання можна вирішити й переформатуванням системи управління, прибиранням зайвих функцій, які часто-густо працюють лише на користь чиновникам та їхнім партнерам у бізнесі. А ще – обов’язковим залученням дієвого громадського контролю з доволі широкими повноваженнями. У цьому я переконалася протягом роботи у наглядовій раді при пологовому будинку. Переконана, що цей досвід заслуговує на його широке розповсюдження – із відповідним законодавчим оформленням. Тоді навіть в умовах перманентного дефіциту бюджетного фінансування можна буде як знаходити кошти на розвиток медичної сфери, так і убезпечити їх від розкрадання та недолугого витрачання. І за наших обставин, на мій погляд, це тим паче варто зробити.

Автор: comments.ua
Поделись с подружками :