Прямий ефір з Лейлою Мамедовою

Поделись с подружками :
Ведуча інформаційно-аналітичної токінг-студії «Перші про головне. Коментарі» на каналі ZIK Лейла Мамедова вважає, що улюблену професію за неї обрала доля. Але щоб скористатися цим дарунком, їй довелося ще докласти чимало зусиль.



Лейло, ви якось сказали, що не мали наміру бути журналістом чи телеведучою. І як давно ви в цій професії, яку ніби не обирали?
Четвертого березня якраз було десять років, як я працюю ведучою прямих ефірів.

Для вас важливий саме прямий ефір?
Так. У мене був період, коли я працювала в запису, але щоразу розуміла, що я – ведуча прямого ефіру. Для мене це набагато цікавіше і навіть простіше – налаштування на «тут і зараз». Я звикла і жити так. Коли робиться запис і потрібно знімати дублі, це важко, тому що я з першого разу роблю добре, так, як і хотіла б. Я людина, яка працює на результат в професії.

Повертаючись до її вибору – здається, ви хотіли бути перекладачем?
Скоріше мій батько хотів, щоб я вступила до Університету імені Шевченка. Це було в тренді, гордість для тата. Найбільш доречним був факультет романо-германських мов, але несподівано я провалилася на одному з іспитів. Того ж дня ми з татом віднесли документи до Університету культури, де я без проблем вступила на акторський факультет. У нас були прекрасні викладачі, я пройшла добру школу акторської майстерності, спробувала свої сили в театрі, в кіно, відчула сцену.

Чому все-таки не стали актрисою?
У мене немає пояснення. Не склалося. Наразі я впевнена, що все було логічно, щось підштовхувало мене до телебачення. Але я мала пройти різні періоди, зокрема смерть батька, яка стала дуже страшною подією, і усвідомити, що життя продовжується. Поки був живий тато, я існувала, як кімнатна квітка, – мене так і називали. Тільки коли він пішов, я зрозуміла, що потрібно рухатися самостійно.

І вирушили в бік телебачення?
Це випадковість – мені раптово зателефонували і запросили на кастинг телеведучої. Взагалі, це мали бути проби «для бази», бо телеведучу насправді не шукали, вакансії не було. Я прийшла на телеканал «Ера» в програму «Доброго ранку, Україно!» і прочитала невеличкий текст, ні на що не сподіваючись. Але мені передзвонили через два дні і запитали, чи не хочу я вести спортивні новини. Я погодилася. Це було спонтанне рішення, але я тішилася, що приймаю його сама.

Ви зразу відчули, що це нарешті «ваше»?
Не зовсім. Перші ефіри були суцільною катастрофою, я робила купу помилок, добре хіба що тільки посміхалася. Але я вирішила, що коли вже взялася за роботу, то або робитиму її добре, або відмовлюся. Стала приїздити на ранкові ефіри не о 3–4 ранку, як усі, а о 
1–2 ночі. Сідала з редактором, який готував новини, і ми детально розбирали весь текст: що до чого, хто у складі тієї чи іншої команди. Вже за місяць я вивчила всі прізвища – футболісти, тенісисти й інші спортсмени стали моїми віртуальними друзями. Я не тільки перестала робити помилки, але й полюбила цю справу, знімала додаткові проекти зі спортсменами, отримала величезний журналістський досвід.

Який телевізійний проект запам’ятався вам найбільше?
Мабуть, це було вже пізніше, коли мені запропонували вести «Доброго ранку, країно!» на каналі «Ера», а також довірили робити ексклюзивні матеріали з високопосадовцями. Спочатку я дуже їх боялася. Досі пам’ятаю інтерв’ю з Сергієм Тігіпко про Податковий кодекс і економіку країни, бо воно було для мене одним із найважчих. Економічні питання, скажу відверто, зовсім не мій коник, я витратила години на підготовку, але однаково так нервувала під час зйомки, що Сергій Леонідович навіть спитав, що не так. Я відповіла, що це моє перше інтерв’ю з самим Тігіпко. А він сказав, що у нього також вперше інтерв’ю з Лейлою. Ми посміялися, і це розрядило атмосферу, я заспокоїлася.

Ви працювали дуже інтенсивно, а чи знайоме вам явище професійного вигорання?
На жаль, так. З весни 2011 року я вела «Громадську приймальню» на телеканалі «Київ». Це соціальна програма, три години прямого ефіру, різні гості, дзвінки від глядачів… Потім додалася ще «Депутатська приймальня» – телезустрічі з депутатами. Для мене це було вагомо, я була корисною, вирішувала важливі питання. Але почали відбуватися дивні зміни: я помітила, що мене дратують люди, і ті, що приходили на ефіри, і ті, які постійно зверталися по допомогу і особисто, і письмово. Я намагалася допомогти всім, але це було неможливо, і відчувала себе все більш втомленою. І це сталося: я почала ненавидіти свою роботу, те, що найбільше любила.

Як ви з цим впоралися?
Спочатку поїхала у відпустку в гори, тому що це для мене найкращий відпочинок. Там було добре, але повернулася – і все повторилося. Арабське прислів’я каже: «Сон тебе не врятує, якщо втомилася душа». Напевно, в той момент так і було. Тоді я взяла перерву на півтора місяці. А потім був дзвінок від Людмили Добровольської, який повернув мене до телебачення. Вона зробила так, що я відчула готовність відновити роботу: в інших умовах, в новому форматі. Я вперше спробувала працювати в парі, і це виявилося дуже цікаво і комфортно. Телеканал ZIK саме розпочинав роботу в Києві, і я опинилася в епіцентрі старту. Назву каналу я для себе розшифровую як «загальноукраїнський, інтелектуальний і креативний», тому що тут чудова атмосфера, такої кількості розумних і професійних людей, як на телеканалі ZIK, я ще ніде не зустрічала.

Поділіться досвідом: що потрібно, щоб стати майстерним журналістом?
Треба багато читати, насичувати себе інформацією. Я читала з семи років все, що могла, у 12 років перечитала всього Достоєвського, в 15 – Панаса Мирного. Товстезну радянську енциклопедію теж читала, бо мені було цікаво. Читання формує особистість. Також потрібно збирати факти, вміти їх аналізувати, думати. Плюс, якщо хочеш успіху в професії, треба постійно бути в полі розуміння того, що відбувається.

Телеведуча працює також обличчям. Чи є у вас якісь секрети краси?
Гарний візажист! (Сміється.) Я до гриму і після – це дві різні жінки, але екран вимагає образу. А так секрет один: себе треба любити. Я не ідеальна, у мене є навіть шрам на обличчі. Його не дуже помітно, але я комплексувала, доки не вирішила, що це моя мила особливість, а не недолік. Не треба боротися з собою. Я від природи рудоволоса, вся у веснянках, у мене дуже світлі брови, дається взнаки змішана кров, але я вдячна батькам, що я така, як є.

Ви себе вважаєте людиною якої національності?
Моя мама з Західної України, тато – з Азербайджану. Дуже поважаю азербайджанців, батькову рідню, але я українка, бо так себе відчуваю. Водночас пишаюся, що я – Лейла Мамедова, навіть коли вийду заміж, не збираюся змінювати прізвище. Одного разу мені запропонували роботу з умовою взяти псевдонім, щось більш українське. Я відмовилася. Собі не можна зраджувати!



Тільки факти:


• Лейла Мамедова не уявляє життя без спорту, щоранку пробігає щонайменше сім кілометрів.
• Дуже любить спати, вважає, що сон – найкращі ліки.
• Вже близько року активно вивчає французьку мову.
• Збирає колекцію вишиванок.
• Ніколи не обговорює питання віри і сексу.
• Мріє створити дитячу передачу, яка буде цікава і батькам.
• Її головне правило прямого ефіру – полюбити гостя, навіть якщо він тобі не подобається.

Поделись с подружками :