Жіночі ролі Ольги Сумської

Поделись с подружками :
Напередодні Нового року головний редактор “Наталі” Жанна Лаврова запросила на інтерв’ю талановиту актрису, чудову хазяйку і просто красуню Ольгу Сумську, щоб між нами, дівчатами, поговорити про любов, красу, творчість і разом задумати новорічні бажання, які обов’язково здійсняться.

6 фактів від “Наталі”

Народна артистка України Ольга Сумська народилася 22 серпня 1966 року у Львові. Її батьки, сестра Наталка, перший і другий чоловіки і старша донька — актори. Загалом літопис акторської сім’ї Сумських налічує понад 120 років.

Уперше вийшла на сцену в 5 років у спектаклі “Дженні Герхардт”, де грали батьки, і навіть отримала приз за кращу дитячу роль — ведмедика і цукерки.

Вже 25 років у шлюбі з Віталієм Борисюком, має двох доньок: Антоніні 26 років, Ганні — 14.

Є авторкою двох книжок: збірки кулінарних рецептів “Готовим вместе...” та “Секреты красоты”.

У 1995 році озвучувала перший рекламний ролик “Наталі”, а її донька Антоніна з’явилася на обкладинці журналу в 2009 році.

Співпрацює з благодійною організацією “Милосердя без кордонів” (гуманітарна допомога для воїнів АТО).


_DSC6445.jpg

Ольго, свій ювілейний день народження в цьому році ви відсвяткували на сцені, граючи у спектаклі-бенефісі “Два анекдота на ужин” за п’єсами Чехова. Чому зробили саме такий вибір?

Бо актриса має бути на сцені. Я максимально завантажила свій святковий день, щоб відволіктися від дати і не думати про негатив, а тільки про перспективи. А в цьому спектаклі чудовий зірковий склад: Юрій Горбунов, Віталій Борисюк, Лілія Ребрик... Це щастя — грати з ними в одній виставі. Я вирішила, що вдалішого формату для відзначення дня народження не придумаєш.

На бенефісі я дивилася на вашу сестру Наталю. У неї на обличчі була щира радість за вас. Такі стосунки у вас з дитинства?

Наталка старша за мене на десять років, вона моя друга мама: і наглядала, і годувала, і виховувала, поки батьки були на сцені або на репетиціях. Її радість тішить моє серце. Я вважаю, що теплі родинні стосунки — це справжнє золото, їх треба берегти як зіницю ока. Це те, що підтримує у будь-яких обставинах, тим більше акторську династію. Мене часто запитують, чи є у нас із сестрою конкуренція. Звичайно ні, ми ж зовсім різні! У Наталки своє амплуа, вона більш спокійна, а я — емоційна.

Чи бачили ви для себе якийсь інший шлях у житті крім акторського?

Ні. А от сестра мріяла стати перекладачем, навіть склала іспити, а потім проходила повз театральний інститут — і не втрималася, змінила рішення. Подала документи і вступила. А коли педагоги спитали, чи вона, часом, не донька легендарних Сумських, Наталка відповіла, що ні, це випадковий збіг прізвища. Хотіла довести, що вона сама по собі чогось варта, що має талант, а не лише відомих батьків. І моя старша донька Тоня також працює актрисою, хоч першу освіту отримала іншу — мистецтвознавець. Але все одно в двадцять один рік сказала, що буде грати на сцені. Я відповіла, що вона могла б зрозуміти це й раніше. У сімнадцять років донька не наважилася, а потім таки поїхала і вступила до Щукінського училища — саме його закінчив свого часу її батько. Мені здається, я б так не змогла — далеко від рідних, сама у мегаполісі, тому захоплююсь її працездатністю та цілеспрямованістю.

Своє кохання ви зустріли в театрі?

Так, обох своїх чоловіків я вперше побачила на сцені театру імені Лесі Українки. Євгена Паперного — у виставі “Из жизни насекомых”. Студенткою третього курсу прийшла подивитися прем’єру і закохалася у чудового актора. Я була ще фактично дитиною і навіть не думала, що через рік опинюся в цьому ж театрі. Коли вперше прийшла на прослуховування, зустріла його. Досі пам’ятаю, як він ішов, наспівуючи щось своїм розкішним баритоном. Женя запросив мене до акторського буфету і почастував чаєм. Зайшла Ада Роговцева і вимовила: “О, яка чудова, зворушлива пара!”. Сказала, як зав’язала. Євген подивився на мене пильно металевим поглядом своїх сіро-зелених очей, і, знаєте, я одразу відчула — це він, мій майбутній чоловік і батько моєї дитини. Все інше було другорядним — і те, що він ловелас, і те, що старший за мене на шістнадцять років, і те, що мама кричала в телефонну слухавку: “Доця, що ти робиш, він же такий-сякий!”. До речі, багато хто вважає мене розлучницею, але це неправда. Коли у нас почався роман, Євген уже був у процесі розлучення.

Ваш шлюб, здається, також тривав не дуже довго?

Коли йому казали: “Женя, вона молода актриса, у вас різниця у віці, що ти робиш?”, він відповідав: “Нічого, хоч п’ять років — але мої”. От як сам собі наврочив: чотири з хвостиком ми й прожили, майже п’ять. Але я ні про що не шкодую і вважаю щастям, що саме від нього народила першу доньку. В неї його сіро-зелені очі, його характер. А потім у театрі і в моєму житті з’явився ще один яскравий чоловік. Ми втрьох грали в п’єсі Гарсія Лорки “Криваве весілля”. Євген був у ролі мого коханця, Віталій Борисюк — нареченого. А в житті все повернулося дзеркально. 

DSC04180.jpg

Вдруге мама на вас теж кричала?

Вже не було сенсу кричати, бо нас несло у вирі почуттів. Це було дуже емоційно. Наш роман розвивався на очах у трупи театру, інколи ми з’ясовували стосунки у гримерній: я ридаю, Женя і Віталій ледве не вбивають один одного... Отакі були шекспірівські пристрасті. Моя доля вирішувалася на тлі репетицій і спектаклів. Але що поробиш, так сталося — я зустріла прекрасного, надзвичайного чоловіка, батька своєї другої донечки. Ми разом уже двадцять п’ять років. У нашому житті було різне, але ми дійсно підходимо одне одному. Нікуди не зникає відчуття, що це рідна людина.

Що ви вважаєте найбільшим здобутком у вашому подружньому житті?

Ми постійно вчимося. Віталій з кожним роком стає більш зрілим, виваженим, мудрим, я ним все більше захоплююсь. Раніше то був хлопчисько, а зараз він батько. Мені найбільше подобається його відповідальність за доньку, його любов, він розчиняється в цьому почутті. І до старшої, Тоні, ставиться як до рідної.

Який у вас розподіл родинних обов’язків?

Все чесно розподіляється між нами обома. Віталік навіть навчився готувати по моїй кулінарній книзі, там все дуже просто розписано. Тепер, коли я на гастролях, може спокійно зварити і супчик з фрикадельками, і чудову кашку, і котлетки — що хочеш. Я довіряю йому побут, але розумію, що він чоловік і повністю перекладати на нього хатні справи не варто. Як на мене, це неповага до чоловіка: все ж таки левина доля домашніх обов’язків має бути саме на жінці. Це абсолютно нормально. Хатньої робітниці у нас немає, не прижилася. Одна щось розбила, друга дратує, що якийсь куток прибирає півдня, а я за півгодини — всю квартиру. А головне — я не переношу чужих у своєму домі, не люблю, коли хтось торкається моїх речей. Потрібно збігатися з людиною енергетично, щоб таке дозволити, а це рідкісний випадок. Тому все самі.

Як ви все встигаєте?

Мене ніколи не лякала і не дратувала хатня робота, я до неї звикла з дитинства. Мама також сама прибирала, готувала обід і йшла на репетицію. Коли я приходила зі школи, все тепленьке мене чекало на плиті.

Ваша кулінарна майстерність — це від мами?

Так, від матусі й бабусі, татової мами, яка чудово готувала. Я вважаю, що кулінарія — це творчість, і до неї потрібен хист.

IMG_7450.jpg

Ольго, чи є у вас фірмова сімейна страва?

Борщ, звичайно. Це справжня поезія! Я його варю з дуже багатьох інгредієнтів, обираю продукти прискіпливо, як бабуся вчила. Там і базилік, і помідори особливого сорту, і капуста має бути і цупкенька, і м’якенька одночасно, щоб танула в роті, і бездоганна квасолька, і бурячок солодкий, його колір дуже важливий. Мене цей процес заспокоює. Бувають такі періоди, коли я страшенно втомлена, але мені кортить щось приготувати. Тоді я до другої ночі порпаюся на кухні, і мені добре, я розслабляюся таким чином. А на ранок страва ще настоїться, і чоловік аж стогне, коли їсть той борщ. І це таке задоволення!

Побут вас заспокоює, а що відновлює сили?

Моя робота. Отримуєш роль — і моторчик запрацював, одразу крила виростають. І навіть якщо проектів багато, шалений ритм, все одно я щаслива. Приходжу додому стомлена, падаю на ліжко і думаю: “Боже, яке щастя!”. Це життя, без цього я не уявляю себе.

Нещодавно ви відвідували зону АТО. Там ви також працюєте?

Так, ми вже втретє гастролюємо по визволених містах — Краматорськ, Сєвєродонецьк, Слов’янськ, Червоноармійськ. Люди там потерпають, хочуть позитиву, а ми, артисти, трохи відволікаємо їх від життєвих реалій. Вони чекають на нас, ми щоразу обіцяємо, що приїдемо ще, і дотримуємо слова. Це дуже нелегко: напівзруйновані будинки культури, концерти поблизу фронту, коли вночі чуєш постріли... Чесно кажучи, було страшно, і мама намагалася мене відмовити,  але що ж поробиш, коли я пообіцяла і люди чекають. Для них це велика радість: обнімають, плачуть, несуть якісь подаруночки, вишиті ікони, квіти. Я це дуже ціную і потім везу в Київ зі сльозами на очах. А ще ми з чоловіком часто буваємо у шпиталях. Нас запрошують навіть просто поспілкуватися із нашими захисниками, сказати добре слово, підтримати. Їм це дуже необхідно.

Розкажіть про свою роботу в серіалах. Важко перейти з театру у ритм зйомки?

Він мені давно знайомий, бо вперше на знімальному майданчику я опинилася в шістнадцять років. Зараз на телеекранах можна побачити декілька багатосерійок з моєю участю. Чотири прем’єри за рік. Може, комусь вдавалося більше?! (Сміється.) У комедійному серіалі “Найкращий” тиждень мого життя” режисер Семен Горов захотів бачити мене рудоволосою і блакитноокою. І в польському серіалі “Блондинка” я теж руда, навіть ще більш яскрава. Там я вже третій рік поспіль граю українку Оксану, заробітчанку, яка шукає свою долю. І роль вивчила польською мовою.

Це складно?

Я б сказала, це можна подолати. Гадала, що буде складніше. (Говорить польською. — Прим. авт.) Знаєте, я насолоджувалася, коли вивчала ці рядки. Приходила на знімальний майданчик, говорила, і все змінювалося — в моїй ролі стало з’являтися більше тексту, мене запросили на третій сезон серіалу, і моя героїня вже навіть стала дружиною мера невеличкого польського містечка. Це зворушлива і дуже душевна історія. Якщо “Блондинку” придбають для показу в Україні, складеться кумедна ситуація — при переозвучуванні я сама себе буду перекладати з польської. Але я впораюся — такий досвід у мене вже чималий — у фільмах я говорила за Анджеліну Джолі та інших прекрасних актрис, а у мультику “Тачки” стала голосом еротичної Саллі Порш.

Окрім кулінарної книги ви написали ще одну — про красу. Чому вирішили поділитися своїми секретами?

Я б хотіла, щоб наші жінки більше доглядали за собою і цінували себе. Обтяжені нелегким життям, побутом вони втрачають впевненість у власній привабливості. І ще українки шалено бояться старіти. Щоб підтримати зрілих жінок, я нещодавно вперше в житті знялася в еротичній фотосесії. Я намагалася сказати: “Подивіться, жінка в будь-якому віці прекрасна”. У нас є багато чудових прикладів: Шарон Стоун, Джулія Робертс, Джуліанн Мур, Меріл Стріп, Катрін Деньов. Ці неймовірні акторки не бояться зніматися навіть у еротичних сценах, та ще й в яких! Потрібно навчитися цінувати себе, але не розслаблятися, тому що добре виглядати — це робота. Мені дуже подобається, коли у зрілому віці жінки, якщо дозволяє здоров’я і є можливість, народжують дітей. Для мене це героїні, які заряджають енергією всіх навкруги. Як казала моя улюблена Людмила Гурченко: “Мечтать, влюбляться и творить!”.

Що можете порадити жінкам, які хотіли б гарно виглядати? Брати з вас приклад?

Загляньте у мою книжку “Секрети краси”. Я дуже відповідально ставилася до кожної її сторіночки, не дозволяла літературним редакторам нічого виправляти, бо там всі ті перевірені рецепти, якими я сама користуюся. Дуже багато косметичних масок для пружності шкіри, деякі прийшли від красунь минулих століть, усі вони дуже ефективні. Там і моя гречана дієта на кефірі. Вона завжди стає мені у нагоді, коли потрібно одягнути вечірню сукню з корсетом і вести якусь важливу програму, наприклад таку, як “Людина року”. Треба за два дні скинути три кілограми? На гречку! Повірте мені, це працює, і ви не голодні. Замість магазинної косметики я часто використовую домашню. Давно не купую скраби, бо є кавова гуща, цукор, вівсянка — природні інгредієнти, які завжди під рукою. Регулярно готую собі ванну з травами: заварюю ромашку, любисток, шавлію або інші. Це така насолода! Усім раджу. Я навіть з Польщі привезла трави. Ми знімали у полі, і я побачила знайомі рослини, які мені показувала ще бабуся. Мамина мама, Ольга Яківна, на честь якої мене назвали, була травницею. Тож я набрала тмину і звіробою, насушила. Та коли везла через митницю, довелося довго пояснювати, що це таке. І в Західній Україні завжди купую трав’яні збори. Частую “бандерівським” чаєм навіть московських колег. Коли разом знімаємося, вони ніколи не відмовляються. Для краси трави і рослинні олії незамінні, ними я підживлюю все тіло.

Але ж вважається, що актриси підтримують красу виключно у салонах, де за них все роблять професіонали...

Я потрапляю туди в найкращому випадку раз на місяць, тому що в мене немає часу. Тому все роблю сама. У моїй валізі навіть масажерчики ручні завжди є — вони прості, продаються у кожній аптеці, але працюють. Якщо мені треба бути у хорошій формі, допомагає масаж з олійкою в душі, скраб з кавової гущі або солі з медом і оливковою олією. Коли приймаю ванну, в воду можу додати кілька крапель ефірної олії — троянди, апельсину, лимону. Я беру приклад із Софі Лорен, яка розповідала, що купається в оліях. І вона у чудовій формі, хоча їй вже вісімдесят два. Так, я не відмовляюся від брендових кремів, в мене їх цілий арсенал, але домашній догляд і натуральну косметику вони не скасовують, це хороша альтернатива. Звичайно, якщо попереду якийсь відповідальний проект, я обов’язково звертаюся до перевірених косметологів, майстрів своєї справи. Ніж пластичного хірурга мене ще не торкався. Мабуть, гени даються взнаки. Але я роблю уколи краси, щоб наповнити обличчя вологою, зробити легкий ліфтинг. Я за мінімальне втручання, яке зберігає пружність шкіри. Не треба перетворювати губи на котлети, проте чому б не прибрати мішки під очима або не додати свіжості обличчю?! Раз на рік косметичні ін’єкції гіалуронової кислоти раджу всім. А от “модний” ботулотоксин від зморщок мені не сподобався. Коли частина обличчя не рухається, посмішка виглядає спотвореною, не моєю, а я завжди повинна бути собою. Тож у питаннях салонної краси варто покластися на гарного майстра, який зробить все з почуттям міри.

DSC03337.jpg

Ольго, як будете зустрічати Новий рік, чим частуватимете гостей?

Зазвичай у новорічну ніч я працюю, тому зустрічаю свято у ресторані. Але ввечері ми обов’язково збираємося з батьками, щоб їх привітати. Як ми з чоловіком кажемо, тепер у нас мама і тато на двох, бо мого батька вже немає з нами, як і мами Віталіка. Колись я влаштовувала на Новий рік великі застілля, готувала безліч страв, навіть заливне з осетра, запрошувала друзів. Сьогодні цього майже не роблю, немає часу. Проте ми святкуємо перше січня — водимо козу по всіх родичах. Бувало й так, що перевдягаємося Дідом Морозом і Снігуронькою і з мішком подарунків ходимо до кумів та друзів. Якщо наступний рік — Півня, то, кажуть, його не можна готувати на свято, тому, мабуть, зроблю для гостей паелью. Хоча борщ з півня, який готувала моя бабуся, — це просто щось неймовірне.

Що б ви хотіли побажати нашим читачкам напередодні Нового року?

Не здаватися за будь-яких обставин. Сьогодні всі наші думки про те, щоб в Україні був мир. Я дуже переживаю за наших хлопчиків, які зараз на передовій, тому бажаю мирного неба всім нам, здоров’я нашим батькам, щоб ми всі були міцні й жваві та берегли родину як зіницю ока. Тому що саме в родині і в жінках — наша українська сила. Тож цінуймо себе, дорогі мої жінки! 

Бесіду вела Жанна ЛАВРОВА
Поделись с подружками :