20 років, 40 тижнів Ірини Данилевської

Поделись с подружками :
Багато жінок створюють модний образ для себе, а Ірина Данилевська — для всієї України. Саме вона двадцять років тому започаткувала Ukrainian Fashion Week, зробила наших дизайнерів відомими на батьківщині та за її межами. Про становлення української моди Ірина розповіла головному редактору журналу “Наталі” Жанні Лавровій.

Досьє “Наталі”

Ірина Данилевська — співзасновник і голова оргкомітету Ukrainian Fashion Week, першого у Східній Європі Тижня prеt-а-porter, створеного за європейськими стандартами і визнаного світовою fashion-індустрією.

Президент Ukrainian Fashion Council, засновник премії Best Fashion Awards, голова оргкомітету конкурсу молодих дизайнерів “Погляд у майбутнє”.

За фахом — журналіст.

Одружена з Володимиром Нечипоруком, генеральним продюсером Ukrainian Fashion Week.

Має доньку та трьох онуків.

Лауреат премії “Жінка ІІІ тисячоліття”.


_DSC4172.jpg

Ірино, в цьому році у Ukrainian Fashion Week ювілей — двадцята річниця, вітаємо!

Дякую! Так, річниця двадцята, але це вже сороковий тиждень моди. Просто нормальні люди живуть роками, а ми — сезонами.

З чого все почалося?

Можна сказати, що з мого дня народження. Трошки більше ніж 20 років тому, у березні, мої друзі зібралися, щоб у черговий раз мене привітати. Серед них було чимало дизайнерів, бо вже тоді я пов’язала своє життя з модою: була головним редактором модного журналу й організовувала зустрічі з читачами та невеличкі покази колекцій по містах України. І ось саме на дні народження один із моїх приятелів-дизайнерів Сергій Бизов сказав: “Досить нас возити, збери вже всіх в одному місці, в Києві, щоб до нас приїздили, а нам не треба було нікуди їхати”. До певної міри це був жарт, але загалом він висловив мрію, а я її підхопила і досить довго думала, як це зробити.

І придумали Ukrainian Fashion Week?

Так, але не одразу. Спочатку я визначилася з тим, що не хочу робити: “котлети з буряка” або “тиждень прет-а-порте по-українськи”. Я хотіла, щоб все було по-справжньому, на світовому рівні. Тоді моя подруга Соня Забуга, з якою я поділилася сумнівами, запропонувала написати листа до Парижу, в Палату високої моди, щоб нам надіслали положення — таку собі інструкцію, правила, за якими вони роблять свої покази. Я сказала: “Боже, та вони навіть не знають, де та Україна!”. Це ж був 1997 рік. Але ми таки надіслали факс. Можливо, для молодих читачів цей спосіб передачі інформації вже здається дивним, та все відбувалося саме так. Почекали пару днів, і отримали відповідь. З подивом дивилися, як автоматично увімкнувся наш факс, і десятки сторінок почали падати на підлогу... Словом, ми мали ці паризькі положення за взірець. Безумовно, трохи їх переробили, бо там були дуже жорсткі умови щодо кількості моделей на подіумі та ще дечого. Ми знали, що не зможемо подужати все одразу, але намагалися.

Як дизайнери поставилися до нового формату?

Спочатку я запросила популярних, модних, таких як Ліля Пустовіт, Олексій Залевський, Таня Земскова, Михайло Воронін та інших. Умовляла їх підтримати нову справу. Вони не дуже розуміли, навіщо їм це потрібно — у них і так все було добре, але погодилися. І так все закрутилось. Дизайнерів з часом стало набагато більше, і колекції вони почали робити на сезон наперед, як у всьому світі. Це теж було одне з тих положень, які ми не могли виконати одразу, тому перші три чи чотири сезони показували літні колекції навесні.

Багато тих, з ким ви починали 20 років тому, популярні й зараз. Це ваш дар передбачення дозволяє відчути, у кого з дизайнерів є майбутнє?

Чесно кажучи, моя інтуіція націлена на таланти. А ось щодо витривалості й працелюбності я інколи помиляюсь. Можу сказати, у кого є хист до справи, а от чи буде ця людина успішною в бізнесі — ні, і це шкода. Інколи ми надаємо занадто багато підтримки дизайнеру, який цей марафон не витримує. Ми ж намагаємося працювати якісно, вкладаємо багато сил і грошей в кожне шоу, робимо, як я колись хотіла, за світовими стандартами. Безумовно, це інвестиції. І їх можна вважати вдалими, коли про дизайнера пишуть, коли його хвалять, коли він стабільний. А якщо він спалахнув і пішов з фешн-світу, наш вклад не повернеться.

_DSC4218.jpg

Але на UFW щоразу з’являються нові імена...

Так, і їх чимало, бо відкривати їх — це наша місія. Україна багата талантами. Але не треба забувати, що мода — це бізнес. Демонстрація таланту — це досить просто, а от випробування бізнесом витримують не всі. Ми намагаємося допомагати, тому й придумали такі ніби сходинки до світу великої моди — проекти “Нові імена” та Fresh Fashion. Це як інкубатори, де ми вирощуємо бренди, бо для участі в цих проектах потрібні невеликі колекції і матеріальні внески, а дизайнер вчиться не тільки створювати одяг, а й комунікувати з медіа. Хтось каже — ні, це не моє, а хтось іде далі, робить крок на великий подіум.

А коли у вас народилася ідея закордонних проектів?

Досить швидко після старту UFW. Але перед цим був етап, коли ми робили реноме дизайнерам тут, у рідній країні. Бо в суспільстві взагалі не було розуміння, що такі люди у нас є. Зірками вважалися представники шоу-бізнесу, телеперсони, спортсмени. А мені хотілося до цієї групи людей, які є гордістю країни, додати тих, хто створює моду. Тому ми працювали зі ЗМІ, просили публікувати інтерв’ю з дизайнерами, запрошувати їх на телебачення тощо. І тільки після цього взялися підвищувати авторитет України за кордоном через моду. Це дуже зручно, бо вона не потребує перекладу. Привозиш колекцію, показуєш — і будь-де розуміють, що ти з країни надзвичайно талановитих людей. Я дуже пишаюся тим, що Британська рада в Україні підтримує наших дизайнерів, ми вже втретє робимо спільний проект і вдруге їдемо до Лондона, де проходитиме виставка українських дизайнерів. Наша мета — представити Україну світові та знайти якомога більше перспектив для розвитку наших митців.

Це правда, що у вашому особистому гардеробі речі переважно українських дизайнерів?

Так, у мене їх точно 90 відсотків, а може, й більше. І сьогодні на мені весь одяг український, і взуття також. Хоча ні, згадала: брюки Prada, але зазвичай я з ніг до голови вдягаюся у витвори вітчизняних дизайнерів.

Це натяк на “Диявол носить Prada”?

Мені смішно, коли люди думають, що в команді UFW дійсно, як у тому фільмі, — всі на високих підборах, нічого не їдять, тільки шампанське п’ють з самого ранку. Але насправді тут ви не побачите підборів, скоріше кросівки, бо так зручніше. В нашій роботі немає нічого гламурного, це важка праця, і я дуже вдячна команді, яка сумлінно її виконує. Знаєте, коли в Америці день, а у нас ніч, і вони телефонують і просять швиденько надіслати їм, наприклад, для сттаті про трикотаж у Vogue інформацію щодо історії плетіння в Україні, традицій і сучасних трикотажних брендів, то якось не до гламуру, треба працювати. Проте шампанське ми інколи п’ємо, коли є приводи.

_DSC4132.jpg


3 факти від “Наталі”

Гардероб Ірини Данилевської складається переважно з витворів українських дизайнерів, але однією з найбільш знакових речей для неї є смокінг від Ів Сен-Лорана.

Табу в моді вважає міні з високими підборами та глибокими декольте.

Впевнена, що мода — це один з найдоступніших і найзрозуміліших різновидів мистецтва, а люди, вдягнені зі смаком, роблять суспільство більш позитивним.


Ви розробляєте нові проекти?

Так, постійно. Зараз у нас дев’ять проектів, які ми ведемо, окрім UFW. Ми дуже активно займаємося створенням модного середовища в країні. Наприклад, вже тричі проводили бієнале fashion-ілюстраторів Imago. На першому було 20 учасників. На третьому — 278 з 15 країн світу. До речі, всі три премії отримали українські дівчата — киянка, львів’янка і сумчанка. Це дуже потрібний захід, бо ми відкриваємо художників, дизайнерів, які не хочуть шити колекції, але мають бажання бути в моді. І ми підняли на них попит, вони вже працюють на сайтах і в модних журналах, роблять принти для одягу. Я пишаюсь тим, що у мене є база даних таких чудових ілюстраторів. Потім ми зрозуміли, що дуже зручно пропагувати моду, якщо створюєш хороший фільм, і заснували проект-конкурс для fashion-відео Fashion Move On. Запрошуємо розкішне міжнародне жюрі — із Берліна, Лондона, Парижа, Нью-Йорка, переможці отримують прекрасні призи: камеру, обладнання тощо. Також продовжується наш національний конкурс — Перша Українська Премія в галузі моди, а ще Odessa Holiday Fashion Week — покази круїзних колекцій та пляжних аксесуарів, що відбуваються в Одесі. Додайте до цього ще організацію кількох виїздів дизайнерів за кордон, і ми, чесно кажучи, виснажені. Хотілося б навіть трошки пригальмувати.

Усі двадцять років ви працюєте разом з чоловіком. Це полегшує справу?

Звичайно, полегшує. Модний бізнес важко назвати надуспішним, а там, де мало грошей, особливо потрібен позитив і віра в перспективи. Таку емоційну підтримку можна отримати тільки від близької людини. Нам добре працюється разом, але Володя завжди жартує, що як для чоловіка, то він забагато знає про моду.

Чи зміцнює спільна праця родинні стосунки?

У нашій сім’ї — так. Я впевнена, що за інших обставин ми б уже розлучилися. Не кожен здатен зрозуміти ситуацію, коли жінка приходить увечері з ароматом парфумів та ідеальною зачіскою, знесилено падає на диван і просить вечерю, ніби цілий день не розгиналася у гарячому цеху. Якби мій чоловік не працював поруч зі мною і не знав, що це дійсно виснажлива справа, то він би не витримав таких стосунків. А Володя все розуміє, каже: “Відпочинь, я сам все зроблю”. Іноді я теж так кажу, бо він також втомлюється, і мені його шкода.

_DSC4183.jpg

Як ви відпочиваєте, де шукаєте сили і натхнення?

Одне з головних моїх натхнень — онуки. Навіть не можу передати, як миттєво вони мене релаксують. Це три хлопчики, яких ми виховуємо лицарями. Принципово не купуємо їм дитячі іграшки-зброю, пояснюємо, що не можна стріляти з-за рогу або з відстані: якщо хочеш з кимось боротися, то маєш перемогти в чесному двобої. Вчимо захищати дівчаток, ніколи їх не ображати. Словом, намагаємося виростити для України хороших хлопців. Знаєте, коли я стала мамою, то виховувала доньку мужньою, самостійною людиною, яка зможе протистояти всім негараздам. Бо наш світ такий жорстокий. А коли в мене народилися онуки, то цей світ для мене заповнився любов’ю.

Ірино, ваше ім’я вже кілька разів з’являлося у рейтингу найвпливовіших жінок України. Як вам вдається поєднувати в собі досвідченість метра моди і запал постійно шукати, відкривати і створювати нове?

Бути консервативним метром — дуже неефективно. Я вважаю, що корону краще зняти, повісити на цвяшок і далі дивитись навкруги, аналізувати помилки, слідкувати, що роблять інші, — все це дуже важливо. Я постійно слухаю людей. Спілкування з ними дає більше, ніж підручники, бо люди багато знають і вміють, саме від них ти можеш отримати інформацію, яка тобі допоможе рухатись вперед. А якщо сидиш на троні “найвпливовішої жінки” в діамантах, то нічого не почуєш. Я прагну залишатись динамічною.

Поделись с подружками :